Руслан Жеміров: «Для того, щоб ми могли жити відносно спокійно, на фронті платять велику ціну»
Як досягти душевної рівноваги у такий складний час? Кожен із нас за місяці війни в Україні знайшов свій спосіб. Для Руслана Жемірова, адміністратора групи компаній Microsoft Office 365 Метінвест Діджитал – це відволікатися від новин, знаходити радість у сім'ї, і, звичайно ж, допомагати іншим. Саме волонтерство, допомога колегам та друзям стали тією опорою, яка допомагає будувати життя далі та вірити у той день, коли перемога залишиться за Україною.
Руслане, розкажіть, будь ласка про себе та про свою роль у компанії Метінвест Діджитал?
- Я прийшов у «Метінвест Діджитал» 24 грудня, рівно за три місяці до початку війни. На позиції адміністратора групи компаній по Microsoft Office 365 займаюся обслуговуванням та підтримкою хмарної інфраструктури M365 – від стандартних поштових сервісів та офісних програм до служб захисту хмарних даних.
Як і де вас застала війна?
– Мій будинок знаходиться у приватному секторі Дніпра, на виїзді з міста. Оскільки я живу неподалік залізниці, то вже звик до гучних звуків, перших вибухів я не чув і продовжував спати. А ось дружина з дитиною відразу ж прокинулися, але не наважувалися мене будити, бо ніхто не міг повірити, що це справді війна. Коли все стало зрозуміло, перше, що потрібно було зробити – це ухвалити рішення вивозити сім'ю з міста або залишатися вдома. Дружина категорично не готова була їхати без мене, тому знайшли компроміс, домовившись, що якщо російські війська наблизяться хоча б менш ніж за 70 км до нашого будинку, ми відразу ж збираємо речі та їдемо. Пізніше мені зателефонував друг, ми порадилися і вирішили згрупуватись. Забрали батьків, запаслися медикаментами, продуктами, заправили повний бак бензину та залишилися жити у нас у будинку – на 2,5 місяці.
Як минули перші дні? Чи було «заціпеніння» як у більшості людей і як вийшли з цього і почали діяти?
- Як і всі, ми перші два-три дні сиділи в соцмережах, вишукуючи будь-яку інформацію. Тут я засвоїв для себе перший урок: ставитися до новин дуже вибірково, і читати інформацію лише з перевірених джерел чи каналів, яким довіряєш. У перші дні було багато дезінформації, «спливли» фахівці та блогери, які лише нагнітали ситуацію. За кілька днів ми сіли за стіл у будинку, і я запропонував перевести 1000 гривень, які платили за вакцинацію, на потреби армії. У ті дні одразу ж відкрили таку можливість перерахування через фонд «Повернися живим», чим ми скористалися. Звичайно ж всі погодилися і переказали все, що було, під нуль. Те саме я закликав робити і своїх знайомих, запостив детальну інструкцію в Інстаграм. Активніші кроки допомоги почалися, коли на фронт почали йти вже знайомі люди.
Як багато знайомих у вас зараз на фронті і які потреби?
- Близьких – троє людей у різних частинах фронту. Два з них на гарячих позиціях, один – у режимі очікування відправки на бойові позиції. При цьому один із них пішов воювати добровольцем, повернувшись із безпечної Польщі. Він був членом команди зі страйкболу, і так сталося, що всією командою вони й пішли воювати. З цього моменту розпочалася моя активніша позиція. Обговорив з ним, що необхідно докупити з амуніції, крім того, що їм видали в частині. Згодом додавалися запити і від інших людей. Коли хлопці вже мають бойовий досвід, побувавши на фронті на 1-2 лінії оборони, яка часто за лічені хвилини стає «нульовим кордоном», їх запити стають конкретніше: розгрузки, плитоноски, тепловізори, берці, тактичні костюми, рації. Дістати військове обмундирування було складно, тому що в перші ж дні, поки люди в паніці бігли за продуктами, обізнані люди скупили у воєнторгах практично все. Тому знаходили необхідні речі насилу.
Як Ви вважаєте, що ефективніше – допомагати конкретно людям, чи жертвувати гроші фондам?
Думаю, головне – допомагати. І кожен вибирає, що ближче йому. Я перераховую гроші і у фонди теж, тому що вважаю, що через них легше закрити великі потреби, такі як дрони чи автомобілі. Особисто я вже маю певний список тих, з ким я працюю і кому довіряю. Наприклад, той самий фонд «Повернися живим», що був на слуху ще з 2014 року. Також мені подобається діяльність фронтмена гурту «Бeз обмежень», організація «Леви на джипі» та блогер Євген Карась. Це ті фонди та лідери думок, з якими мені комфортно мати справу. Вони завжди збирають на конкретні потреби і до копійки офіційно звітують за витрачені гроші.
Я знаю, що, крім допомоги військовим, Ви допомагали людям з евакуацією з Маріуполя.
– Метінвест Холдинг організував програму допомоги переселенцям серед співробітників. Сенс був у тому, що охочі допомогти могли прийняти колег, які змушені стали біженцями. У нас була вільна житлова площа, і я вирішив взяти участь у програмі допомоги. Першою розмістили колегу з Маріуполя із 3-річним сином. Спочатку вона не планувала їхати з міста, бо думала, як і всі ми, що війна швидко закінчиться. У перші дні, коли почалися обстріли, вони з сином пішли до підвалу, прихопивши з собою невеликий пакет їжі та мінімальний запас речей. І вирвалися з підвалу лише… 21 березня. Потім я дізнався, що виживали вони насилу. Декілька діб, перебуваючи під обстрілами, ділили з 20 людьми 2-літрову пляшку води та деякі запаси продуктів. Коли «склався» сусідній будинок, заваливши підвал, вони вирішили вириватися з Маріуполя за всяку ціну. Зібралися з родичами і двома машинами поїхали через Пологи. У поле потрапили під обстріли градами, і лише дивом урятувалися. Якоїсь миті вона вийшла на зв'язок, і я поїхав забирати її на кордоні із Запоріжжям. Ось так, під звуки вибухів доїхали до мене додому – лікуватися, відпочивати та витрушувати уламки від зруйнованих будинків із дорожніх сумок…
Як відреагувала дружина на те, що ви наражаєтеся на таку небезпеку?
Зробила бутерброди в дорогу, попросила бути на зв'язку. Ми обоє хотіли допомагати.
Пізніше ви розселили ще 6 людей у Дніпрі.
Так, через деякий час ми організували переїзд Іри до Німеччини, що також потребувало деяких організаційних зусиль. Через якийсь час до мене звернулася ще одна сім'я з 6 осіб із чотирилапим другом. Також їх зустрів, надав житло, допоміг з організацією медичної допомоги, оскільки деякі члени сім'ї мали переломи. Поки вони приходили до тями і лікувалися, ми трохи полагодили їхню машину, допомогли з продуктами, медикаментами. Якщо є можливість, потрібно допомагати. Особливо людям, які пережили стільки жахів. Коли вони вийшли з машини і почули звуки з полігону на краю нашого міста, то машинально присіли на землю та закрили вуха. На жаль, тепер у кожного з нас є своя історія страху і боюся буквально кожному знадобиться допомога психолога після пережитого. Наприклад, я раніше і не помічав, скільки в навколишньому світі та природі звуків, схожих на вибухи.
З чого розпочати волонтерство, якщо людина хоче допомогти?
Можу сказати, що собі виділив три види допомоги. Фізична – плести сітки, розвантажувати гуманітарку, сортувати. Організаційна – розселяти людей, організувати транспорт, допомогти із волонтерськими організаціями. І фінансова – допомогти конкретній людині чи фонду. Залежно від ситуації допомагаю потроху у всіх трьох напрямках. Визначтеся, кому ви довіряєте і допомагайте.
Як ви знаходите мотивацію продовжувати допомагати?
Для себе визначив правило: втомився – припини читати новини. Займися дитиною, своєю родиною, спортом. У перші дні я цілодобово сидів у телеграм-каналах і дуже вдячний моїй дружині, що вона змусила відкласти телефон і піти прибирати у себе на столі - зайнятися чимось повсякденним, але корисним, щоб відволікатися. Важливо зупинятися та контролювати свій психоемоційний стан – що є тригером та виводить із рівноваги. І працювати з цим, щоб бути у моральному здоров'ї. І щодня ставте собі питання – а що я сьогодні зробив для того, щоб допомогти? І це навіть не питання грошей, а більше усвідомлення своєї корисності. Не можете давати гроші – заробляйте, сплачуйте податки, ламайте сайти, блокуйте канали. Як мінімум, поставте дизлайк пропаганді. Моя найбільша мотивація – це усвідомлення того, що для того щоб ми могли жити відносно спокійно, на фронті платять велику ціну.
Наскільки ви переконані зараз у перемозі?
З перших днів у мене в будинку були заготівлі для коктейлю Молотова. Кілька тижнів тому я здав пляшки на скло – гадаю, в цьому і є моя відповідь, наскільки я довіряю ЗСУ. Я не впевнений, що війна закінчиться сьогодні-завтра, і, на жаль, з такою країною-сусідом ми знаходимось у зоні ризику завжди. Безпечних місць в Україні зараз немає, бо ракети некеровані та літають скрізь. Але тут є мої рідні, близькі, друзі та мій дім. Я знаю, як максимально довго ми можемо бути у відносній безпеці, і зараз нам залишається лише допомагати та наближати перемогу зі свого боку на будь-якому фронті: волонтерському, інформаційному, професійному – просто працюючи та сплачуючи податки, адже це також важлива допомога економіці. Війна не скінчилася! Не треба обмежувати навіть найменші суми в 20, 40 гривень, бо з малого складається велике і все йде на допомогу.
